KONFERENCJE

» EUROPA "DWÓCH PŁUC"

6 października 2018 roku w Auli Collegium Novum UJ odbyła się międzynarodowa konferencja naukowa pt. "Duchowo niepodzielna Europa „dwóch płuc” świętych Benedykta, Cyryla i Metodego w myśli i działalności ekumenicznej św. Jana Pawła II".

» Ewangelia w języku Matki

Katedra Ukrainoznawstwa WSMiP UJ

Instytut Teologii Fundamentalnej, Ekumenii i Dialogu UPJPII

Ruch Kultury Chrześcijańskiej „Odrodzenie"

Krakowski Oddział Polskiej Rady Ekumenicznej

Fundacja św. Włodzimierza Chrzciciela Rusi Kijowskiej w Krakowie

zorganizowały w dniach 16-17 listopada 2015 roku Międzynarodową Konferencję Ekumeniczną

Ewangelia w języku matki. Inspiracje dziedzictwem św. Cyryla i Metodego w wychowaniu i edukacji 

– wschodnioeuropejskie doświadczenia w kontekście aktualnych wyzwań.

» Znaczenie dzieła synów św. Włodzimierza dla niepodległego państwa ukraińskiego, kultury narodowej i duchowości. Święci kniaziowie Borys i Gleb oraz Jarosław Mądry

» Ziemia Słobodzka - Donbas - Krym - Chersoń - Odessa

Katedra Ukrainiznawstwa WSMiP UJ oraz Fundacja św. Włodzimierza Chrzciciela Rusi Kijowskiej w Krakowie

zorganizowały w dniach 3-4 listopada 2014 roku międzynarodową konferencję naukową pt.

Ziemia Słobodzka – Donbas – Krym – Chersoń – Odessa

w życiu Ukrainy do listopada 2014 roku.

W konferencji udział wzięli pracownicy uniwersytetów i ośrodków badawczych w Polsce, Ukrainie, Rosji oraz Gruzji.

Program konferencji

Galeria

» Polacy, Ukraińcy, Rosjanie. Jak się nawzajem widzimy w kontekście aktualnych wydarzeń na Ukrainie i w Rosji.

 

29 V 2014 w Fundacji św. Włodzimierza Chrzciciela Rusi Kijowskiej (ul. Kanonicza 15) odbyła się konferencja Katedry Ukrainoznawstwa Wydziału Studiów Międzynarodowych i Politycznych Uniwersytetu Jagiellońskiego na temat Polacy, Ukraińcy, Rosjanie. Jak się nawzajem widzimy w kontekście aktualnych wydarzeń na Ukrainie i w Rosji.

Główne tezy naukowej debaty przedstawił kierownik KU WSMiP UJ
Prof. dr hab. Włodzimierz Mokry.
 
Wystąpienia: 
Prof. dr hab. Iryna Wondarewśka – Narodowy Uniwersytet Akademia Kijowsko-Mohylańska
Prof. dr hab. Aleksander Lipatow – Instytut Słowianoznawstwa Rosyjskiej Akademii Nauk w Moskwie 
Prof. dr hab. Serhij Hołowaszczenko – Narodowy Uniwersytet Akademia Kijowsko-Mohylańska
Dr Rafał Kęsek – KU WSMiP UJ
Dr Hałyna Czuba – KU WSMiP UJ
Dr Olga Kich-Masłej – KU WSMiP UJ
Dr Paweł Sekuła – KU WSMiP UJ
 

» Język ukraiński w życiu i działalności elit na Ukrainie

 

Katedra Ukrainoznawstwa WSMiP UJ

oraz Fundacja św. Włodzimierza
Chrzciciela Rusi Kijowskiej w Krakowie

zorganizowały w dniach 19-20 listopada 2012 roku
międzynarodową konferencję naukową pt. 

Język ukraiński w życiu i działalności elit na Ukrainie na przestrzeni wieków. 
Kultura, nauka, oświata, religia, społeczeństwo, polityka.


PROGRAM KONFERENCJI – ПРОГРАМА КОНФЕРЕНЦ

Widok zawartości stron Widok zawartości stron

WYKŁADY I PANELE DYSKUSYJNE

» CZARNOBYL OKIEM EKSPERTÓW

Dr Marek Rabiński z Narodowego Centrum Badań Jądrowych i dr Pawel Sekuła z Katedry Ukrainoznawstwa Uniwersytetu Jagiellońskiego byli gośćmi spotkania w Auditorium Maximum Uniwersytetu Warszawskiego zorganizowanego przez Niezależne Zrzeszenie Studentów UW. Eksperci przybliżyli słuchaczom realia panujące w czarnobylskiej strefie, opowiedzieli o nieznanych faktach związanych z katastrofą oraz odpowiedzieli na pytanie, czy tego typu tragedia może się powtórzyć w przyszłości. Nie zabraklo także odniesień do popularnego serialu HBO "Czarnobyl".

 

» Warszawskie Targi Książki

W dniach 23-26 maja 2019 r. odbyły się 10. Warszawskie Targi Książki, na których miłośnicy książek mieli okazję do zapoznania się z ofertą prawie 800 wydawnictw z 32 krajów świata, a także zdobycia autografów ulubionych autorów. Katedra Ukrainoznawstwa była reprezentowana na stoisku PWN przez dra Pawła Sekułę jako autora książki Likwidatorzy Czarnobyla. Nieznane historie.

» „Kijowskie chrześcijaństwo”

W dniu 29 maja 2018 roku w murach Ukraińskiego Katolickiego Uniwersytetu odbyło się kolejne seminarium naukowe zorganizowane w ramach cyklicznych spotkań pod tytułem „Kijowskie chrześcijaństwo” (https://ucu.edu.ua/events/seminar-dzherela-povchan-dlya-svyashhenykiv-kyyivskoyi-mytropoliyi-xvi-xvii-st/). 
Tym razem zostało ono poświęcone prezentacji wydanej w grudniu 2017 roku książki dr Alicji Nowak, pracownika Katedry Ukrainoznawstwa WSMiP Uniwersytetu Jagiellońskiego zatytułowanej Priesthood in the Teachings for the Clergy. On the History of Religious Reform in the Kievan Metropolitanate throughout the 16th and 17th Centuries (Krakow: Wydawnictwo Scriptum, 2017).
W spotkaniu zorganizowanym przez Wydział Humanistyczny Ukraińskiego Katolickiego Uniwersytetu uczestniczyli wykładowcy i studenci tej jednostki. Władze uniwersyteckie reprezentował prorektor UKU dr hab. Ihor Skoczylas. Wśród zgromadzonych na seminarium osób byli także pracownicy innych uniwersytetów (Lwowski Narodowy Uniwersytet im. Iwana Franki, Kyjowsko-Mohylańska Akademia, Drohobycki Państwowy Pedagogiczny Uniwersytet im. Iwana Franki,) oraz naukowych i kulturalnych instytucji (Narodowa Akademii Nauk im. Iwana Krypiakiewicza, wydawnictwo „Swiczado”). 
Zaprezentowany przez autorkę w ramach wystąpienia temat brzmiał: Źródła nauk dla kapłanów w metropolii kijowskiej w XVI-XVII w. Badaczka dokonała skrótowego przeglądu pod kątem funkcjonalnym prac drukowanych w 2. połowie XVI wieku i w stuleciu XVII z intencją wsparcia kapłanów w posłudze oraz tych, które były skierowane na moralne i intelektualne formowanie duchowieństwa. 
Dokonując przeglądu nauk dla kleru autorka udowodniła postawioną tezę, że wartościowych w procesie odnowy stanu duchownego materiałów było znacznie więcej niż wynika to z lektury nawet bardzo szczegółowego katalogu zabytków. W okresie od drugiej połowy XVI wieku do końca XVII repertuar prac drukowanych, które mogły wesprzeć religijną reformę wzbogacił się znacząco. Nie mniej jednak na gruncie ruskim w Rzeczypospolitej najszybciej na potrzebę pogłębienia życia duchowego zareagowała rękopiśmienna literatura kaznodziejska. 
Przegląd wspomnianych prac pozwolił odtworzyć dynamikę trwającej w metropolii kijowskiej reformy, prześledzić zmiany ilościowe i jakościowe w produkcji ruskich typografii. Na przełomie XVI i XVII w. powstawały przede wszystkim drobne prace, głównie o charakterze paratekstowym, m.in. przedmowy, posłowia, dedykacje, dodatkowe nauki, dotyczące sakramentologii, liturgiki, homiletyki, teologii moralnej i pasterskiej. Były one umieszczone w obrębie większych ksiąg i zbiorów o charakterze religijnym, przede wszystkim liturgicznym. 
W drugiej połowie XVII w. coraz częściej pojawiały się obszerne, osobne poradniki, podręczniki i traktaty dotyczące poszczególnych elementów powinnościowych w posłudze kapłana. 
Wśród najczęściej podejmowanych w przedstawionych dziełach tematów znalazły się: przygotowanie kandydatów do stanu duchownego, gotowość celebransa do sprawowania liturgii, odpowiedzialna posługa słowa. Podnoszono także szereg innych ważnych dla odbudowy autorytetu kapłana kwestii, takich jak cześć należna kapłanom, godność stanu duchownego, władza duchowna oraz jej relacja ze świecką.
 

» Konflikt w Donbasie i jego odzwierciedlenie we współczesnym dyskursie literackim i artystycznym na Ukrainie

15 maja w sali 33 w budynku Instytutu Amerykanistyki i Studiów Polonijnych UJ odbyła się debata pt. Konflikt w Donbasie i jego odzwierciedlenie we współczesnym dyskursie literackim i artystycznym na Ukrainie zorganizowana przez Katedrę Ukrainoznawstwa. W trakcie debaty swoje najnowsze badania w zakresie zgłoszonej problematyki zaprezentowała dr Ludmyła Pidkujmucha z Uniwersytetu Narodowego Akademia Kijowsko-Mohylańska, która gościła na WSMiP w ramach wymiany Erasmus+ KA 107. Spotkanie moderowała dr Halina Czuba.

Swoje badania prelegentka oparła na najnowszej literaturze, przede wszystkich reportażach, ukazujących sytuację na linii frontu oraz filmach dokumentalnych, głównie reżyserów będących członkami grupy Babylon`13. Bardzo często autorami książek byli sami uczestnicy działań wojennych lub dziennikarze, którzy przebywali jakiś czas wśród żołnierzy. Fakt ten dodaje ich utworom dużej wiarygodności.

Główny wniosek, wynikający z przebadanego materiału, to aktualność tematyki, duże zainteresowanie tego typu utworami wśród widzów i czytelników na Ukrainie. Autorzy zarówno filmów, jak i książek, próbują znaleźć odpowiedzi na trudne pytania, które wojna stawia przed człowiekiem, jej uczestnikiem, ukazują przeważnie „czarno-biały” świat, wyraźnie podzielony na „swoich” i „obcych”, „przyjaciół” i „wrogów”, linia podziału pomiędzy nimi przebiega wzdłuż linii frontu.

 

» Феномен ляльки-мотанки в українській культурі

 
 
14 травня 2015 о 13.15- 14.45  в ауд. 107 відбулася лекція Катерини Насонової:
 
ФЕНОМЕН ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ
 
Після лекції – майстер клас з виготовлення ляльки-мотанки. 
 

Феномен ляльки-мотанки в Українській культурі.

В сучасних умовах актуалізується постійний пошук «Я» у просторі культури, який особливо гостро екстрапольований в сучасному мультикультурному міському просторі Одним з можливих напрямів розуміння природи сучасної людини є дослідження світу речей, які нині набувають нових сутнісних інтерпретацій і стають інструментом самоусвідомлення людини в сучасному світі. Лялька, як  специфічна річ, поліфункціональний та полісенсовий феномен людської творчості, має багато інтерпретаційних вимірів, що обумовлю актуальність вивчення даного феномену.

Лекція передбачає короткий екскурс в етимологію терміну лялька її генезу та її модифікації.  Лялька в історико-культурній ретроспективі. Особлива роль в лекції відводиться вивченню ролі ляські та її функціям, особливо у процесі само ідентифікації особистості.  Окремий аспект – аналіз трансформації ляльки в українській народній культурі та в сучасних умовах. По завершенню передбачається майстер клас з виготовлення  ляльки-мотанки

Вступ

  Кожного дня ми занурюємся у повсякденне життя,  з його щоденними проблемами, справами, зустрічами й розмовами спілкування з товаришем за чашкою кави і стояння в черзі, поїздка на роботу і розмова по телефону, перегляд традиційних теленовин і освідчення в коханні, мрії про майбутню відпустку і гра з сином, роздуми про сенс життя і приготування обіду, танцювальна вечірка і дискусія серед колег, Це наш "життєвий світ" — феноменальний світ відчуттів, прагнень, фантазії, сумнівів, споминів про минуле і передбачень майбутнього. Це наше буденне життя у всій повноті, ситуативній конкретності, безпосередній даності та емоційній наповненості, яке ми сприймаємо суб'єктивно як цілісний світ, нескінченну та нерозчленовану тривалість.
 І начебто звичані на перщий погляд іншої людини  речі ваші модуть нагадати вам  і біль і сміток і хвилини щастя, і розповісти історію цілого життя ( пирклад с Освєнцимом) .
Звичайно в швикому плині подій ми не замислюємся над структурою свого соціального світу чи над передумовами та можливостями соціального порядку, не аналізуємо власні речі.
Лище науковці поринають в це світ, намагаючись цог опояснити.

 Основні грані життя є "даними", природними, само собою зрозумілими потребують пояснення. Повсякденна реальність існує як самоочевидна і фактична, що не потребує жодної

перевірки понад те, що вона просто існує... Як правило, людина сприймає форму і зміст її як щось дане, безперечне, апріорне, самоорганізоване.

Але кожна річ має власне значення і будову та сфою функцію. Навіть одна і та сама річ в різних культурах набуває іншого значення.  Хоча ми знаємо, що дослідники та археологи за допомогою маленьких шматочків та залишків можуть відтворити життя цивілізацій..... але що може більше розповісти про людину ніж її копія!!!! Лялька!!!Що може бути простіше ніж лялька і в одноча складніще ніж лялька?

Льльки оточують нас повсюди, на кожному кроці в кожному магазині Кракова ляльки виглядають з закутків, це начебто звичайна річ що не заслшовує уваги, але чи євона такою звичайною, ляльковий світ може стати безцінним обївток для дослідження, ключем до ціолго ряду проблем, наче віконце в яке ми модемо поглянути на циііоазацію зовні.

Лялька, як  специфічна річ, поліфункціональний та полісенсовий феномен людської творчості, має багато інтерпретаційних вимірів і особливе значення в сучасній культурі як символічний, а також фізичний двійник людини.

Варто було задуматися про будь які варіації ляльки, про будь-якому її хоч трохи значному якості, як волею-неволею починав розмотуватися клубок абсолютно не іграшкових тем: суспільство споживання, гендерна самовизначення, глобалізм, етнічна та расова ворожнеча, сучасна педагогіка, неповні сім'ї, сприйняття поп- культури, соціалізація особистості, страх смерті, - словом, все, що на сьогоднішній день утворює коло найбільш актуальних і найбільш болючих проблем людського суспільства

Сьогодні вже беззаперечним фактом є плрвняння людського життя і гри.  Гра є невджмною сатиною людської діяльності......І іноді лідину порівнюють з лялькою у суспільстві... ляльку, якою керують ака грає. Лялька несе в собі певне значення, вона для чогось служить, містить у собі інформацію, у неї є сенс, який не покривається її застосуванням.
 Але що таке лялька?

Лялька-мотанка

 

є одним з найдавніших символів української культури. Лялька виконувала важливу функцію - оберегу. Саме ця обставина і визначила головні характеристики ляльок і способи їх створення. Назву «лялька-мотанка» пов'язано з тим, що технологія виготовлення полягає не в шитті, а в намотуванні ниток і стрічок. До вміння робити ляльки ставилися дуже відповідально і тому навчали цьому вмінню з дитинства.

Дуже часто люди створювали ляльки для того, щоб відвести біду чи хворобу від людини чи родини. У зв'язку із цим прийнято було робити фігурки без облич, для того, щоб насправді оберігали. Ні в якому разі не дозволялося надавати ляльці людських рис обличчя, оскільки вона ні на кого не мала бути схожою, щоб не заподіяти шкоди.

Лялька-мотанка виконує багато символічних ролей. Так, до прикладу, вважається, що лялька грає функцію посередника між живими і тими, кого на цьому світі вже немає чи, навпаки, ще не з'явилися.

Особливу увагу приділяли весільним лялькам-мотанкам. Вони були одягнуті відповідно до всіх весільних традицій, обов'язково в парі й не тільки слугували оберегами нової родини і дому, а й були символом продовження роду. Коли молода виходила заміж, їй дозволялось гратися ляльками до тих пір, поки не з'являться свої діти, при цьому що більше гралася, то краще. Це символізувало появу в родині здорових і міцних діточок. Коли народжувалися немовлята, ляльки-мотанки, звичайно, передавались їм.

Оберіг - предмет, який вважається наділеним магічною здатністю охороняти, захищати свого господаря. Згідно з віруваннями, коли людина була хвора, їй давали спеціально виготовлену ляльку-мотанку. Після того як людина одужувала, ляльку спалювали, вважаючи, що вона перейняла на себе всю неміч. Також часто готували окремі ляльки для численних ритуалів. При цьому в лялькивплітали всі ті речі чи предмети, яких людина хотіла позбутися, і також потім топили у воді чи спалювали на вогнищі.

Кожна лялька-мотанка мала бути одягнена спідницю і запаску і подобу сорочки. Усі елементи підбирали відповідно до регіональних і географічних особливостей, при цьому кожен з них окремо також виконує роль оберегу. Так, наприклад, спідниця є символом землі, сорочка означає три життєві віхи - минуле, сьогодення і майбутнє. Обов'язковими також є такі атрибути, як різноманітні намиста чи вишиванки, які втілюють добробут і достаток. І, звичайно ж, невід'ємний елемент одягу - головний убір. Це може бути шапка, хустка або що-небудь інше, але головний убір обов'язково має бути присутнім на ляльці, тому що він символізує зв'язок із небом.

Одним з найдавніших образів  ляльки мотанки в українській народній культурі є Берегиня. Це символ життя і родючості, Матері всього сущого, яка дає життя і оберігає. Це очевидне продовження і розвиток традиції прадавнього культу Великої огині матері-прародительки.

Важливою частиною мотанки є  хрест

У багатьох цивілізаціях аналогом Хреста є Коло. Обидва знаки являють собою основу і часто зображаються разом. Хрест, що обертається,  Сварга, символізує розвиток Всесвіту. При  цьому обертання хреста за годинниковою стрілкою символізує рух вгору, сходження (наприклад, схід Сонця), рух від матеріального до духовного – еволюцію, а обертання проти годинникової стрілки – рух униз, захід.

Люди знали:  лялька не може бути на когось подібною. Мати, створюючи доньці іграшку, ніколи б не наважилась намалювати очі, ніс  або губи. Замість людських рис у неї на обличчі хрест –символ Сонця,  щоб її власницю через дзеркало лялькової душі не зурочили, щоб в тільце не потрапила нечиста сила.  Тоді мотанка буде безпечною й оберігатиме свого власника. Вважалося, що через хрест  дитина може побачити все, що сама захоче.  Також, правильний (рівнокінцевий) хрест символізує принцип з'єднання і взаємодії двох начал: жіночого (горизонтальна риска) і чоловічого (вертикальна). Хрест вважається символом життя, тому обличчя намотували саме ним. Він нагадує про чотири сторони світу, стільки ж сезонів у році, означає життя , рух Сонця по небосхилу. Коло –  річний шлях Землі навколо Сонця. Найвища точка у колі символізує  день зимового сонцестояння, нижня точка – день літнього сонцестояння. Звідси права та ліва точки – дні весняного та осіннього рівнодення.

 Хрест у колі — це солярний, сонячний знак.. Солярна символіка - символіка сонячної стихії, Сонця. Лялька з таким обличчям несе в собі сонячну енергетику. Солярна символіка - одна з найсвітліших в слов'янській традиції. Чотири сектори – чотири пори року, чотири сторони світу, чотири стихії – вода, вогонь, повітря і земля. Або як поділ на божественне (вертикальна смуга) і земне (горизонтальна смуга).

Також вважалося, що хрест замість обличчя означав переплетення стосунків чоловіка та жінки. Голова ляльки символізувала сонце, а нитки, намотані хрестом, веселку. Також наші предки вважали, що сакральна істота з хрестом замість обличчя символізує гармонію вертикалі (духовності) і горизонталі (земного розвитку людини).

Більш виразні й складні хрести робили в осередку зародження ляльок, менш виразні – у віддалених  місцевостях. У районі Чигирина та Кременчука, хрести набиралися з кольорових ниток у такий спосіб, що посередині, на розхресті, утворювався квадрат чи ромб. На Олександрійщині, як свідчить проведене анкетування, добиралися білі і червоні нитки, рідше інших кольорів. Ляльки поблизу Канева, Переяслава-Хмельницького, Драбова, Золотоноші, Решетилівки на Полтавщині мають на обличчі хрести, набрані із чорних ниток; трохи нижче по Дніпру, у районі Чигирина та Кременчука, хрести набираються з кольорових ниток
        Також хрести поділяють на прямий, тобто такий, що має горизонтальну та вертикальну риски, і косий, що має дві діагональні риски, причому прямий хрест уособлює чоловіче агресивне творче начало, косий - більш м'яке творче начало.
        Прямий хрест також може служити примітивною моделлю Світового Древа.

Основні вимоги до ляльок-оберегів: при виготовленні заготовки тіла ляльки нічого не можна проколювати голкою – все приматується і прив'язується, голівка ляльки робиться окремо, після чого на ній вимотується сакральний хрест, і чим більше у нього смуг, тим складніше його зробити. Потім змотується й прив'язується тулуб, ручки та усе інше. Всі перемотування повинні бути нитками і тканиною, теж хрестом, тільки потрібно ретельно рахувати вузлики - їх кількість повинна бути непарна. Голку можна брати в руки, коли починаєш прикрашати та наряджати. Навіть волосся до голови не бажано пришивати, а кріплювати  хустками та іншими головними уборами.

       Здавна виготовлення ляльки супроводжувалося обрядовими піснями, і це було свого роду магічним актом, спрямованим на добру долю, подружню злагоду, щасливе весілля, гармонію в родині. Іноді лялька виготовлялась «до випадку»: наприклад, щоб викликати або припинити дощ, змінити погоду, залагодити сварку в родині, забезпечити добру подружню пару дівчині чи хлопцеві.Майстер, приступаючи до створення ляльки-берегині, вкладає в процес свої думки і наміри: для чого ця лялька робиться, у чому вона покликана сприяти і в чому допомагати своєму майбутньому власнику.

 Коли майстриня зробила основу ляльки, вона ту одягала в стрій, якій відповідав її ролі. Берегиня була строгою, вишуканою. Для нареченої робили ляльку, яку одягали як наречену, тобто з усіма прикрасами і характерними елементами одягу. Найперше одягали сорочку, яка повинна закривати шию і кисті рук, з вишитими рукавами, передньою частиною, поликах. Вишивали в основному занизуванням, що імітувало ткацтво, домінувала двоколірність (чорний і червоний, червоний і білий), переважав геометричний орнамент і чіткогеометризовані рослинні мотиви. Далі одягали картату плахту на Берегиню або спідницю з пришитими стрічками понизу на молоду. Підперезувались строкатим поясом-крайкою. У комплекс жіночого строю входили орнаментовані запаски, виконані килимовою технікою або фартух з вишивкою і тасьомками. На  груди одягали жилетки, які були різними (довгими для Берегині, і приталеними «на ґудзичок» для молодої). До речі, приталена жилетка зближує костюм поліщучки з костюмом польки, білоруски та литовки. Жилетку обшивали кольоровою тасьмою, шнурівкою., але не вишивали так як на Львівщині чи Тернопільщині. Іноді на ляльку одягали «кохточку» обов'язково зі спідницею, а не плахтою. У народі казали, що жінка без сорочки і хустки спати не може лягти. Берегиня носила очіпок або велику хустку, а на молоду одягали вінок з квітів та безлічі стрічок, але обов'язково середня була коричневого кольору, як символ родючості. Традиційна лялька-мотанка не мала ніг, їй робили «ніжку» із залишків тканини, на яку її потім було зручно ставити.

Відомо, що не тільки сама лялька мала сакральне значення, а й її вигляд і одяг ніс символічне навантаження. Так у Берегині спідниця символізує зв'язок з Матір'ю-Землею, сорочка  уособлює світ людей, а хустка чи віночок забезпечують зв'язок із Всесвітом. Ляльку обов'язково прикрашали, особливої уваги надаючи весільній, для якої робили віночок зі стрічками, оздоблювали низ сорочок вишивкою, а на шию надівали декілька рядів  червоного намиста.

Інший неодмінний атрибут ляльки-берегині – розпростерті в жесті захисту руки, адже лялька –  ще й символ Богині-Матері, яка дає життя і пряде нитки людських доль. Та ниточка, якою мотається лялька-берегиня – це символ щасливої нитки, що її пряде кожному з нас Велика Богиня, золота нитка, яка єднає покоління в міцний єдиний Рід, береже і захищає, дає силу, наснагу і добробут. І майстриня, створюючи ляльку-мотанку, закладає у своє творіння щасливі побажання, яких вона просить для майбутнього власника ляльки у Хранительки Долі.

Якщо ви робите оберіг, то треба дотримуватися певних правил:  

 

·        Нитки мають бути натуральні: шерсть або льон.  Можна робити ляльку із соломи чи трави. Солому треба розпарити у воді, а траву прив'ялити на сонці для гнучкості.

·        Нитку мотають за Сонцем, тобто спрямовують енергію у русло росту і розвитку.  На кожен зав'язаний вузлик наговорюють  побажання. Можна молитву, можна просто «на здоров'я», «на добробут» і т. п. При рівнянні ляльки, обрізанні зайвих ниточок говорять заговір:

·        «Нитку відрізаю – все лихе, недобре від себе відтинаю, коли нитка перегниє, все лихе,  недобре у землю піде».  Ці шматочки закопують у місці, де не ходять люди.

·        Слідкують, щоб не обрізати дуже багато, бо можна відмовитися і від хорошого у житті.
Ляльці не роблять обличчя, лише прямий хрест – символ сонця.
Ляльку тримають у ліжечку, вона вбирає в себе негатив. Якщо трапляється щось лихе, ляльку спаллють або закопують у землю.

Відомо багато ляльок для дітей. Це були найпростіші ляльки, які мотала матуся для того, щоби «зайняти» дитину, а для зовсім маленьких робили «кукли». Це лялька,  в голову якої загортали хліб, розжувавши його перед цим, ганчірку закручували, міцно прив'язували гілочку, щоби вийшов хрестик, і давали дитині смоктати.

. Використовували ляльки різнобічно, окрім згаданої оберегової та заспокійливої функцій, слід сказати і про лікувальну властивість мотанок. Коли дитина хворіла, мати нашвидкуруч робила ляльку і клала її в ліжечко, а через день викидала чи спалювала, промовляючи замовляння від хвороби. Такі дії симпатичної магії, вірили наші предки, допомагають подолати недугу.

ODSZUKAJ NA PODSTRONIE GALERIA JAK WYKONAĆ LALKĘ MOTANKĘ

 
 
 
 
Насонова Катерина Юріївна, кандидат культурології, старший викладач кафедри культурології та медіа-комунікацій Харківської державної академії культури
 
 

» Ormiańskie kolonie na Ukrainie

Dawid Tinoyan

19 grudnia 2014 w Katedrze Ukrainoznawstwa miał miejsce wykład Pana Dawida Tinoyana z Państwowego Uniwersytetu w Erewaniu- Երևանի պետական համալսարան (Wydział Historii)

pt. Przesłanki funkcjonowania ormiańskich kolonii na zachodniej Ukrainie.

Jednym z czynników wyróżniających naród ormiański jest fakt, iż zdecydowana większość z nich żyje w diasporze, ok. 8 mln. Początki emigracji Ormian sięgają jeszcze V w. n.e. W trakcie wykładu przedstawiony został zarys migracji Ormian do zachodnich części Rusi Kijowskiej i Ukrainy od średniowiecza do współczesności. D. Tinoyan podzielił fale emigracji Ormian na pięć zasadniczych okresów: w XI, XIII-XIV, XV wieku oraz w latach 70-80. XX w. i po rozpadzie Związku Sowieckiego. Omówione zostały współczesne problemy diaspory ormiańskiej na przykładzie Lwowa i Kamieńca Podolskiego. W dyskusji udział wzięli m.in. Prof. dr hab. Włodzimierz Mokry, dr Agnieszka Hawrot, dr Paweł Sekuła, Robert Sargsyan (Vanadzor State University after H. Tumanyan).

» Dwa ludobójstwa - analiza porównawcza

Paweł Sekuła, Hovanes Gevorgyan

14 listopada 2014 r. w Katedrze Ukrainoznawstwa odbyło się seminarium poświęcone jednym z największych zbrodni XX wieku –  ludobójstwu Ormian w latach 1915-1917 oraz sztucznie wywołanej fali Wielkiego Głódu na Ukrainie w latach 1932-33.

W seminarium wzięli udział:

Hovhanes Gevorgyan (UP JP II)

Paweł Sekuła (KU UJ)

Robert Sargisjan (Vanadzor State University after H. Tumanyan)

Głównym tematem seminarium były aspekty prawne i polityczne związane z tragedią Ormian i obywateli ukraińskiej SRS. Zarówno Hołodomor, jak i Ludobójstwo Ormian przedstawia się bardzo różnie w ocenie poszczególnych państw oraz instytucji międzynarodowych, w tym ONZ. Zwrócono uwagę na etyczną stronę zagadnienia oraz siłę oddziaływania tych wydarzeń na kształtowanie współczesnych relacji pomiędzy państwami: Ukrainą i Rosją oraz Armenią i Turcją. W obu przypadkach poświęcono uwagę pojawiającym się poglądom rewizjonistycznym oraz próbom negowania zbrodni.